Іконостас церкви Пресвятої Трійці в Микуличині
В 2008 році минає сто сорок років з того часу, коли в гірському селі Микуличині була збудована церква присвячена Пресвятій Трійці. На протязі свого існування вона горнула до себе своїх парафіян, була розрадою в їхньому горі і примножувала духовну радість кожного, хто приходив до неї.
Архітектура церкви Пресвятої Трійці та її дзвінниці привертала увагу численних дослідників (М. Драгана, Д. Гобермана, Г.Логвина, І. Могитича). Будівництво церкви було завершене в 1868 році за проектом цісарсько-королівського інженера архітектора Надвірнянського повітового уряду Я. Чайковецького. Однак, історія створення іконостасу та його теперішній вигляд досі не був досліджений мистецтвознавцями, хоча виконаний і встановлений у церкві в 1892 році видатним художником Корнилом Устияновичем (1839 -1903 рр.)
Іконостас (з грецької "зображення" і "поставлення") - перегородка, яка підтримує ікони, відокремлює вівтар від назви з віруючими. Стоїть на підвищенні - солеї і представляє очам віруючих величний план історії спасіння. Весь іконостас - це таїна, символ, вододіл між видимим і невидимим.
В іконостасі є троє дверей, що ведуть до вівтаря: середні - Царські ворота, як призначаються для священнослужителів, і зліва та справа від них т.зв. Дияконські двері. Царські ворота в церкві Пресвятої Трійці в Микуличині мають рокайлевий орнамент зі стилізованими галузками, які обрамляють шість круглих медальйонів ("ковчежків"). Різьба наскрізна, пластична. В чотирьох верхніх медальйонах зображено євангелістів, а в двох нижніх — преподобних Антонія і Теодосія Печерських, основоположників українського чернецтва. Обоє Дияконських дверей символізують щирість і чистоту служіння Богові. Самовіддано, правдиво й бездоганно служать перед престолом Творця Архангели Михаїл і Гавриїл. Вони зображені канонічно - Гавриїл з китицею лілей, а Михаїл з мечем та щитом, на якому є хрест з "недремлячим оком". Весь іконостас є роботою пензля К. Устияновича, за винятком якраз зображень на Царських і Дияконських воротах - вони виконані після Другої світової війни незнаним художником.
Обабіч Царських воріт є ікона Ісуса Христа, представлена як "Христос Учитель". Книга Благої Звістки (Євангеліє) в його руках не закрита, а відкрита, і на сторінках написане повчання на старослов'янській мові: "Нову заповідь даю вам: любіть ворогів ваших".
Зліва від Царських воріт розміщений образ Богородиці з маленьким Ісусом в руках. Це багатозначна символічна ікона, яка виразно стверджує догмат Боговтілення.
По обидвох боках Дияконських дверей представлені намісні ікони (св. Йосафата та св.Параскеви). Над Царськими воротами - ікона "Тайна вечеря". Другий ряд іконостасу -т.зв. "Празники" (зображення окремих подій життя Ісуса Христа і Богоматері). Третій ряд над "Тайною Вечерею" - "Плащаниця", по обидва боки - апостоли. Четвертий ряд в центрі — "Ісус Христос Пантократор", по обидва боки — старозавітні праведники — пророки. Завершує іконостас Розп'яття.
В першому ряду іконостасу справа є образ св.Параскеви - християнської мучениці Ш століття. Ймовірно, що збудовану церкву посвячували в день святої Параскеви. Здогад, що попередня церква носила її ім'я невірний (за Шематизмом 1832 р. - в с.Микуличині існувала церква Пресвятої Трійці). Параскеву - П'ятницю вважали покровителькою прядіння, ткацтва та інших ремесел, цілителькою найважчих душевних і тілесних недуг, а також святою, яка приносить у дім достаток і щасливу долю.
Свята Параскева зображена Корнилом Устияновичем в червоному мафорії з хрестом - ознакою мучеництва в правій руці і мечем як символом оборони віри-в лівій. Поряд розміщена сучасна ікона Пресвятої Параскеви з короною. Вона зображена у вигляді молодої жінки одночасно з мечем і пальмовою гілкою в правій руці.
Особливу увагу в церкві Пресвятої Трійці села Микуличина привертає образ св.Йосафата. В часі створення іконостасу Корнилом Устияновичем, ім'я Священномученика Иосафата було у всіх на устах. Адже 29 червня 1867 року Папа Римський Пій IX визнав його святим. Це перший український святий, якого канонізувала Католицька Церква. Будучи архієпископом Полоцьким (Білорусь), Кир Йосафат поїхав з метою візитації в 1623 році до Вітебська, де його знищили вороги Унії.
Звичайно, образ Священномученика Иосафата не міг бути відкритий очам вірних церкви Пресвятої Трійці в Микуличині в часи радянського тоталітарного режиму. Чиїмись дбайливими руками дошка з зображенням мученика Иосафата була закрита полотном з образом Богоматері. При проведенні реставраційних робіт в 1989 році верхнє полотно було знято і відкрився чудовий образ святого Иосафата, який правою рукою благословляє вірних, а лівою тримає Євангеліє. В правому нижньому кутку образу бачимо автограф -К.М. Устьановичь. Є здогади, що в образі священномученика Иосафата зображений сам художник. Наскільки це відповідає дійсності, судити Вам. Тому, паралельно до образу св.Йосафата подаю портрет Корнила Устияновича.
Іконостас церкви Пресвятої Трійці в Микуличині - це один з п'ятнадцяти іконостасів роботи видатного українського художника, зачинателя реалістичного методу в мистецтві Галичини другої половини XIX століття Корнила Миколайовича Устияновича.
Народився художник в 1839 році в селі Вовків на Львівщині. Батько Микола Устиянович (1811 -1885 рр.) - священник, письменник і громадський діяч. В 1858 році Корнило Устиянович вступив до Академії Мистецтв у Відні на відділ малярства й студіював там до 1863 року. Першим творчим доробком був розпис церкви в місті Коломиї впродовж 1864 - 1866 років. Згодом виконував іконостаси і робив настінні розписи в церквах на Львівщині - у Славську, Тухольці, Волосянці, Козьовій, Опірці, Шульганівці... Доля не була ласкава до талановитого художника. Від села до села мандрував митець, не маючи постійного помешкання, даху над головою. Подорожував в пошуках заробітку по Буковині і Галичині, а в 1872 році відвідав Київ.
Корнило Устиянович відомий не тільки як художник, але й автор історичних поем "Іскоростень", "Вадим", "Святослав Хоробрий", трагедій "Олег Святославович Овруцький", "Ярополк Перший Святославович, великий князь Київський" (70-і роки ХІХст.).
Відомі також картини Корнила Устияновича на історичні та біблійні теми -"Василь Теребовельський" (1866), "Христос перед Пілатом" (1880), "Мойсей" (1887), "Козацька битва" (1890), "Літописець Нестор" (1901) та жанрові картини - "Бойківська пара", "Гуцулка біля джерела", "Гуцул" (всі 1891 року), а також ціла низка портретів.
В 1902 році в сороковий ювілей свого творчого шляху Корнило Устиянович висловив щирий жаль з приводу недооцінки громадськістю його доробку: "Пів сотні церков має мої ікони, 15 іконостасів, 11 стінописів залишив я, крім декоративних картин, вартісні твори за час від 1862 до 1902 рр. І тих же 40 літ праці не принесли мені ані грошей, ані слави, так само, як моя літературна праця не діждалась заслуженого признання..."
В останні три роки художник хворів. Часто був перестуджений, знесилений, докучали болі в грудях. Та змушений працювати, щоб звести кінці з кінцями. Помер Корнило Устиянович 22 липня 1903 року в селі Довге на Львівщині.
Доводити мистецьку вартість художньої спадщини Корнила Устияновича немає потреби: це аксіоматично. Інтерес до його творів після десятиріч безпрецедентної наруги й збайдужіння є очевидним.
У вівтарній частині церкви Пресвятої Трійці в Микуличині розміщено образ Пресвятої Трійці: зображення Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа. У верхній центральній частині композиції - зображення Святого Духа у вигляді голуба; в середній (з правого боку) - Саваофа), з лівого - Ісуса Христа, які сидять на хмарах.
В лівій руці Бог-Отець тримає скіпетр і Земну кулю. Його голова обрамлена трикутним німбом. Бог-Син тримає в правій руці хрест, кінці якого розміщуються за круглим німбом, а правою благословляє людей.
В 1944 році, коли в Микуличині проходила лінія фронту, церква була значно пошкоджена і дві німецькі кулі прошили запрестольну ікону Пресвятої Трійці. При реставрації в 1988 - 89 рр. отець Григорій Чиборак вирішив залишити сліди від куль в первинному стані в знак чуда збереження церкви в часі жорстокої війни, що точилася в карпатському краї.
В 1988-89 роках в церкві Пресвятої Трійці був проведений ґрунтовний ремонт і реставрація настінних розписів та іконостасу. Завдяки опіці і глибокому розумінню основних засад іконопису отцем Григорієм Чибораком, інтер'єр церкви відновлений в первісному вигляді. До тогочасних реставраційних робіт був залучений член обласної Спілки художників Семен Вдовичий.
Святий Іван Дамаскин з великим реалізмом говорив про дію ікон на спрагнену душу: "Я не маю книжок, не маю часу читати їх, придушений думками, немов терниною, іду до місця, де лікуються душі, до храму, там сяйво мальованих ікон мене торкає..., вони розвеселюють мій зір і в невидимий спосіб вливають в мою душу Божу славу."
В церкві Пресвятої Трійці, під час урочистих Богослужінь, вивчаючи мову ікон, відчуваєш дух нашої історії, культури, минулого. То - наша гордість.
Світлана Флис
старший науковий працівник музею етнографії та екології Карпатського краю, філіал Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й.Кобринського
