ukr   rus

ТУРИ В КАРПАТИ. ТУРИ НА ГОВЕРЛУ

Екстрим тур на позашляховиках полонинами Карпат

Рафтинг сплави

 

Людям на радість

ЛЮДЯМ НА РАДІСТЬ

 

          Івана Михайловича  Стефанюка часто можна побачити на Гуцульських фестивалях, церковних та світських святкуваннях, вічах в автентичному гуцульському одязі, зібраному з великою ретельністю. Своїм обліком він пропагує істинне гуцульське мистецтво, шанобливе ставлення до народних строїв.

          В красі довколишніх смерек і буків, дзвінких гірських потоків та зелених полонин черпає  І.Стефанюк снагу до життя і творчості. Його працездатності можна щиро позаздрити. Не кожній людині в такому віці вдається зберегти таку невсипущу енергію, світлу пам’ять та оптимізм. Щирий і безпосередній в спілкуванні, має широке коло шанувальників як у Львові, так і в Києві , а навіть у далекому Чікаго. Духовну окриленість цей микуличинець бере з любові до Гуцульщини, насамперед до історії та культури.

Стефанюк Іван – Василь Михайлович, народився 15 лютого 1928 року в селі Микуличині в працьовитій гуцульській родині. Батько, Михайло Федорович (1900 – 1940 рр.) січовий стрілець, активний член “Просвіти”, музикант (грав на цимбалах), розбудив в дитячій душі свого сина глибокий патріотизм. На жаль, в далекому 1940 році батько помер від запалення легень – ефективної медичної допомоги в той час годі було дочекатись.

Його вітчимом став Вередюк Юрій Онуфрійович  (1894 – 1948 рр.), сусід, який володів секретами ковальства, стельмаства, боднарства та лимарства. Допитливий підліток Іванко пильно спостерігав за процесом виготовлення постолів і усе переймав із творчого доробку вітчима, однак, йому довелося тільки виконувати операції з тиснення шкіри, оздоблювати постоли.

В 1944 році поріг їхньої хати переступили угорський офіцер з тлумачем. Слава про неперевершеного майстра виробів зі шкіри Ю. Вередюка дійшла й до чужинців, які окупували село. Отож офіцер, чекаючи відпустки, хотів привезти своїм близьким майстерно виготовлені гуцульські постоли.З а цю роботу в голодний воєнний рік обіцяв п’ять кілограмів цукру і десять кілограмів петльованої муки. А коли замовлення було прийнято – вітчим зліг (загострення виразкової хвороби шлунку). І тоді самотужки вперше в житті постоли виготовив 16 літній юнак. Його виробам притаманна вишуканість силуету, чіткий орнаментальний візерунок, самобутній стиль. Все це прийшло з часом. Здається, що те взуття не для щоденного вжитку, а як витвір мистецтва – для музейної експозиції.

            Має Іван Михайлович і свої таємниці вичинення шкіри. Частково він почерпнув цю методику з давніх часописів – “Нового часу” та “Золотого колосу”, де пропагувався досвід майстрів з Болехова. Шкіру добре вимочують у воді, потім занурюють в густе гашене вапно, щоб відстала шерсть. Заготовлену в травні кору з молодої смереки висушують, дроблять і готують міцний розчин у деревяній бочці без цвяхів. Сюди занурюють шкіру для видублювання. Розчин міняють 8 – 10 разів. Потім замішують просолене житнє тісто, яким намащують зворотню сторону шкіри,  згортають в рулон і опускають в теплий розчин кори. Завершальний етап – шкіру розтягують, прибивають цвяхами і вона висихає в затінку.

           Мистецтво виробів з шкіри було своєрідним, “хоббі” Івана Михайловича, а інколи і життєвою необхідністю. Довгі роки цій роботі можна було віддатися тільки у вільний від основної роботи час. Після завершення  середньої школи в Делятині, в 1952 році він пішов працювати обліковцем на залізницю, в 1954 році – в лісову промисловість, де пропрацював 25 років. А потім були роки праці завгоспом в Микуличинській школі – інтернаті.

           З часом зростала майстерність, розширювався асортимент виробів із шкіри. Це окрім постолів, - череси, дзюбеньки, табівки. Всі вони в міру декоровані рослинним та геометричним орнаментом. І. Стефанюк використовує тиснення, контурну різьбу, кольорову підкладку (як правило, чорну). Розглядаючи орнаментику, знаходимо елементи стилізованих “листочків”, “ромашок”, “хрестиків”, а також “дерева життя”. Все це лаконічно і виразно символізує квітучі гірські полонини, служить оберегами, характерними для Гуцульщини.

          В арсеналі майстра ще саморобні інструменти вітчима, а також багато їх зроблено власноруч. “Такого придбати ніде”, - констатує він.

          Іван Михайлович Стефанюк здобув заслужену славу у поціновувачів народного мистецтва. Його доля сповнена безнастанним пошуком, великим працелюбством. А ще цей з діда – прадіда микуличинець, радіє, що на зміну уніфікації промислового виробництва повертається зацікавленість народними ремеслами, йде пошук національних коренів в тематиці, орнаментиці, кольористиці ужиткового мистецтва.

 

на головну

         

 

БРОНЮВАННЯ ПОСЛУГ

КОНТАКТНІ ТЕЛЕФОНИ:

 (067) 479 47 59, VIBER: +380 63 399 14 30

UKRAINE © 2009-2017 YAR-KARPATY (VOYAGER)
Передрук інформації можливий лише з дозволу адміністрації сайту