Старовина

Минуле не повернути , але не можна забувати хто ми є та звідки...

Люби той Край де ти родився,люби його,він вічно Твій і де би ти не знаходився не говори,що він чужий

За документами архіву перша писемна згадка про с.Микуличин відноситься до 1412 року:в судовій справі Березовських,що розглядалася Галицьким гродським судом 1630 року,згаданий привілей короля Владислава,виданий у Львові 1412 р.,де вказані границі володінь Березовських,в яких виступає гора Микулинка.В сумарії документів Коронної Метрики 1456-1765 рр.про границі королівських і приватних маєтків на території Галичини,міститься анотація підтвердної грамоти привілею Миколи Турецького 1515 року на села Коломийського повіту поблизу Прута-Делятин,Саджавку,Турку та ін.серед яких виступає топонім"Микуличине Поле"/згідно архівної довідки.../

За словами легенди:"Гуляв боярин Микула із своїм військом по горах. Але одного разу забарився Микула,Обступило його вороже військо на високій горі,з усіх боків обступило.Нема де дітися.Та військо Микулине і сам Микула не мали страху.Заспівали вони тоді свої патріотичні пісні,їх спів неначе грім покотився по всіх горах-над говерлою,над Прутцем,над прутом.По всіх плаях карпатських.Перестрашилось вороже військо,а їх старший наказав схопити Микулу.І забряжчали мечі,затріщали кольчуги і полилась свіжа крівця ворогів.Б"ється,б"ється Микула,руба ворогів у пень,а кінця-краю не видно:багато було воріженьків та не перестрашився микула,вибіг він на гору,що над річкою,став на ній і сміється з ворогів,а ті аж зубами скрегочуть.Кинулись на гору до нього,а він усіх їх перебив.І цю гору стали називати Микулинкою,а село Микуличин.