ukr   rus

Дивосвіт звуків

В кожному інструменті - дивосвіт звуків

Микуличин, неначе велетенська чарівна колиска в долонях гір, виплекав не одне покоління талановитих гуцульських майстрів. Це знамениті будівничі хрещатих дерев'яних церков, різьбярі, лимарі, ткачі, вишивальниці, писанкарки, творці музичних інструментів. З повним правом до останніх можна віднести майстра з виготовлення цимбалів Іванківа Василя Олексійовича. Ось уже сорок літ він демонструє принципову вірність своєму покликанню. Так склалось, що виготовлення цимбалів і виконання чарівних пісенних мелодій на цьому інструменті, стали невіддільними для добродія Василя. Як розповідає він, разом з невеликим колективом гуцульських музик зіграв майже тисячу весіль у Микуличині, Богдані, Косівській Поляні, Чорній Тисі, Ясині, Лозівщині, Ворохті, Яблуниці, Поляниці, Ямній, Заріччі - всіх не перелічити. А ще його руками виготовлено сорок цимбалів, географія знаходження яких- Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська області України і навіть далека Канада. На жаль, творче коло зімкнулося - майстер працює над останніми цимбалами.

Згадуємо з талановитим народним умільцем минуле, говоримо про майбутнє. Розгортається сувій спогадів. Василь Олексійович Іванків народився 1 квітня 1931 року в національно свідомій гуцульській родині. Батько, Олексій Іванович, 1901 р.н., дорожній майстер, разом з двома десятками патріотично настроєних микуличанців був ув'язнений в травні 1941 року в Станіславській в'язниці. Більшість арештованих людей енкаведисти розстріляли в Дем'яновому Лазу біля Станіслава (тепер Івано-Франківська). У родині Іванкових сиротами залишилися четверо дітей. Малий Василько навчався в Микуличанській початковій школі. Вже в 1942 році довелось працювати на фірасі Сокаля. За важку роботу помічника кочегара дитина отримувала 4 кілограми кукурудзяної муки на тиждень. Це було велике щастя, бо на той час в околицях Яремчанщини був страшний голод.

В 1944 році при наближенні фронту сім'я Іванкових була вивезена в Австрію (спочатку пересильний табір Страсгоф, звідти в село Раан, область Креме). їх чекала важка праця в бауера і ще важчі поневіряння при поверненні в Україну. Вдома юнак влаштувався на роботу в організацію "Дванадцятку", шпальну дільницю. Потім була чотирирічна служба в радянській армії (м. Мурманськ, аеродромно-будівельний підрозділ).

З 1 червня 1961 року Василь Олексійович працює на Ворохтянському лісокомбінаті, якому віддав двадцять п'ять років наполегливої і копіткої праці. Тут він став бригадиром і отримав високу державну нагороду-орден Трудового Червоного Прапора Піст.

Однак, для цього працелюбного і талановитого чоловіка був ще інший духовний світ -світ музики, яка стала його другою молитвою. Кажуть, що талантами не народжуються. Можливо, воно й так, але чим тоді пояснити таку високу майстерність нашого краянина, який не пізнавав тонкощі виготовлення музичних інструментів в професійних навчальних закладах? Відгадка таємниці, напевно, полягає в безнастанній праці, постійному самовдосконаленні. А ще, мабуть, у вмінні тонко відчувати світ і його музику.

Ще двадцятилітнім юнаком Василь Іванків поставив собі за мету зробити досконалі цимбали. Два роки вдумливої праці все ж не увінчались очікуваним успіхом. На численні запитання новачка майстер відповідав: "Роби цимбали доти, щоб вони і в тебе заграли".

На допомогу прийшов скрипаль самодіяльного квартету гуцульських музик, вихідець з села Космача Пожоджук Василь, який тоді працював лісником в Поляниці. Він познайомив Іванкова Василя з майстром з виготовлення цимбалів з села Шипіт Косівського району Чернявським Лук'яном. Той в свою чергу перейняв деякі таємниці ремесла, розібравши цимбали, виготовлені майстром Абрамовичем з села Річки, що були подаровані останнім космачанину Якубишину.

Добрий майстер - то як всезнаючий мольфар. Василь Іванків зі знанням справи довго вибирає потрібний матеріал для виготовлення цимбалів. Адже для деки потрібно знайти резонансну смереку. Від конструкції деки і якість матеріалів залежить звучність та тембр звучання інструменту. Низ цимбалів-т. зв. расту, Іванків В.О. виготовляє з "кучерявого" явора. Підготовлені дошки за його технологією варять певний час у спеціальній ванні один день в воді, де розчинено два літри попелу, і ця процедура повторюється в наступні два дні.

Цимбали добродія Василя Олексійовича мають дві октави. Кожна нота відноситься до групи, що складається з шести струн, настроєних з одинаковою частотою і тональністю, т. з. в."хорів". Звичайно, цимбали мають 23-25 струнних хорів. Також на цимбалах, які виготовляє Василь Олексійович, є чотири голосниці. В процесі виготовлення інструменту неодноразово проводиться настроювання хорів за допомогою камертону

Лицева сторона деки покривається байцом і шарлачною палітурою. Майстер принципово не використовує лаки. Вірбелі (кілки) виготовляються з металу, який загартовується в посудині з невеликою кількістю дизельного масла.

А ще цимбали майстра з Микуличина обов'язково декоровані різьбою, інкрустовані сливовим деревом. Як навчав його Лук'ян Чернявський, не прикрашений інструмент, то "не цимбали, а стільниця від тіста на якій пироги робити".

Загалом всіх маленьких і великих таємниць в процесі створення цимбалів не перелічити. На жаль, майстер немає послідовників. Справа дуже копітка і непоплатна.

Василь Іванків розповідає, що в микуличанських музикантів були свої жартівливі назви нот: "до" - "брехачка", "ре" - "грубий козак", "мі" - "міра буковинка", "фа" - "тонкий козак", "соль" - "гамай кицю", "ля" - "волошка" і "сі" -" тонка брехачка".

Після Другої світової війни в Микуличині гуцульської музики виконували давні народні мелодії: "Аркан", "Голубку", "Джурило". Окремим любителям музики на замовлення грали "Мазурку", "Гамай кицю", "Козачки", "Волоські дібри", "Чардаш".

Щастя людині необов'язково шукати в захмарених висотах. Воно поруч, в буденному. Божий світ, церква і віра, родина, улюблена праця, рідний Микуличин — це той духовний фундамент, який вів Василя Іванкова крізь роки, додавав натхнення, бажання працювати, спрямовував до нових пошуків. Його музика давала краянам невичерпну насолоду, піднімала настрій, допомагала забувати все недобре, сповнювала надіями, приносила щастя і радість життя.

Світлана ФЛИС,

старший науковий працівник музею етнографії та екології Карпатського краю, філіал Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського.

 

на головну

 

БРОНЮВАННЯ ПОСЛУГ

КОНТАКТНІ ТЕЛЕФОНИ:

 (067) 479 47 59, VIBER: +380 63 399 14 30

UKRAINE © 2009-2017 YAR-KARPATY (VOYAGER)
Передрук інформації можливий лише з дозволу адміністрації сайту