Незгасна ватра творчості
Гуцульське село Микуличин славиться не тільки екологічно чистим дов-кіллям і чудовими ландшафтами, а й талановитими майстрами-будівничими, які споруджують у краї прекрасні комплекси, з чудовими інтер`єрами, прикрашені вишуканими гуцульськими різьбами. Вони дають змогу вдихнути неповторний аромат минулого, що живить сьогодення Гуцульщини.
Задіяний в інтер`єрних оздоблювальних роботах відпочинкового комплексу, що зводиться в околицях Татарова, і знаний майстер Цепецавер Юрій Михайлович. Він натхненно працює різцем, одухотворює дерево, змушує говорити його мовою Гуцульщини, підносити людські душі. У серці майстра незгасає ватра неспокою, творчих пошуків все нових форм і орнаментів. Насолоду приносить сам процес творення.
Життя Юрія Цепецавера позначене великим працелюбством, сумлінністю та невтомністю. Тепер вже можна впевнено оглянутись назад і проаналізувати зроблене. Юрій Михайлович Цепецавер народився 24 квітня 1964 року в Микуличині, участок Горби. Формування його особистості проходило під знач-ним впливом родинного середовища. Мати, Анна Михайлівна з роду Федорчуків, займалась килимарством, чудово вишивала. Дід по материнській лінії ще в міжвоєнному періоді виготовляв багато вдекоровані столи, скрині, креденси. Вже тоді заклалась в молодій творчій натурі Юрія любов до мистецтва різьби і бажання прикрасити побут, створити щось непересічне.
Після завершення навчання в середній школі в 1981 році Ю. Цепецавер пішов працювати в сувенірний цех, що на той час функціонував в Микуличині. Його наставником став Бойко Роман Михайлович, який допоміг талановитому юнакові порівняно за короткий час опанувати мистецтво тиснення по металу.
У 1982-1984 роках Юрій Цепецавер служив в армії (Чехословаччина). І тут стали в пригоді знання різних ремесел. Його залучали до роботи зі створення армійського музею, доручали оформлення різних стендів, стіннівок.
Після служби в армії Ю. Цепецавер працював художником у споживчому товаристві, згодом – на приватних роботах. Продовжував самотужки опанову-вати мистецтво різьби по дереву, виготовляв різноманітні сувеніри, зацікавився будівництвом. Ю. Цепецавер має власний підхід до оздоблення інтер`є-рів, творить свій неповторний художній світ. Зокрема, він виконував окремі роботи під загальною назвою «Гуцульське весілля» в ресторані «Лісова казка» на Коломийщині.
На позитивних багатовікових досягненнях попередників сформувались витоки його майстерності, зміцніли і збагатилися сучасним світобаченням. Ю. Ценецавер створив багато неповторних ужиткових речей, а це – різьблені вишуканим орнаментом тарелі, скриньки, столи, рамки, дерев`яні світильники. До нього навідуються шанувальними мистецтва з Івано-Франківська, Львова, Києва та й з далекого зарубіжжя.
Ю. Цепецавер майстерно виконує різьблені хрести з рельєфним зображенням Ісуса Христа. Місійний хрест його роботи був встановлений у 2000 році в Микуличині біля церкви Пресвятої Трійці, у 2004 р. – біля церкви Св. Дмитрія в Татарові. У цій же церкві знаходиться виготовлений паном Юрієм тетрапод. Вражає філігранність і чистота різьблення, глибоке знання матеріалу, токарної і столярної справи. Улюбленими матеріалами майстра є вільха, горіх, смерека і явір.
У 2005 році майстер отримав від отця В. Вороновського зі Львова (товариства «Подячного Хреста» і «Престолу Премудрості») відповідальне доручення – виготовити розп`яття для Місійного хреста. Місії Паломництва за єдність християн України проходитимуть 33 роки під знаком «Щоб всі були одне» (Ів. 17,21). Цю роботу з Божого благословення різьбяр успішно виконав, що є його найбільшою втіхою.
Теплим променем зігріває душу майстра те, що його сини вчаться розуміти прекрасне і роблять перші кроки на мистецькій стежині. Вони ростуть допитливими, шанобливими до народної скарбниці рідної Гуцульщини. Старший син Михайло, за словами батька, як його права рука, дуже вправний у різьбі. Молодший Тарас знаходить свіжі, оригінальні новітні композиції і вже сам проектує окремі екстер`єрні та інтер`єрні елементи.
У Юрія Цепецавера багато планів, мистецьких задумів, які чекають свого втілення. На власному подвір`ї майстер зводить дерев`яну гуцульську хату-музей. А ще він скрупульозно вивчає творчий доробок микуличинських майстрів довоєнного періоду – Сорохманюка Прокопа, Вередюка Дмитра, Зазульчака Миколи, Тефледжука Якова, щоб продовжити місцеву традицію виготовлення писаних столів. Він у постійному творчому пошуку, сповнений невичерпної енергії.
Постійний тематичний і жанровий пошук, робота з новими формами, продуктивність, неповторний поетичний стиль говорять про те, що перед нами – один з найобдарованіших різьбярів Гуцульщини, який перебуває в розквіті творчих можливостей. Переконана, що попереду в нього чимало гарних робіт. Гори долають сильні і одержимі. Майстер впевнено проклав свою стежку до творчих вершин і цілеспрямовано прямує нею.
Світлана ФЛИС,
старший науковий працівник музею етнографії та екології Карпатського краю філіал Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського.
