Довбушеві походи
Микуличинські плаї Довбуша
За часів ватажка опришків Олекси Довбуша Микуличином вважалася вся територія верхнього Попруття, що лежить вище водоспаду «Пробій». Цей простір був на перехресті шляхів опришківської діяльності. Про це свідчить карта походів загону Олекси Довбуша, яку наводить історик В.Грабовецький (1994 р.).
Загін Довбуша проходив через Микуличинську територію в 1739, 1740, 1742-44, 20-24.07.1945 роках. Починались ці походи переважно з гір села Ясіня, що на Закарпатті. Туди, на збірний пункт на горі Стіг, сходились опришки весною, коли починала кувати зозуля. Для забезпечення потаємності походів Довбуш звідти вів свій загін опришків на Прикарпаття спочатку через перенизь між горами Синяк і Довбушанка і виходив на микуличинську полонину «Зелениця». Тут було роздоріжжя його шляхів.
У тому випадку, коли Довбуш мав на меті громити магнатів у населених пунктах, що знаходились по ліву сторону ріки Прут, то опришки йшли у низини по водорозділу рік Бистриця і Прут. Це був один з основних напрямків походів загону Олекси Довбуша, бо не безпідставно ротмістр смоляків Пшелуський розмістив свою основну базу поблизу цієї лінії – у селі Перерісль. Дотепер мешканці села Дора називають гірський хребет даного водорозділу «дорогою опришків». Коли ж Довбуш планував діяти на правобережжі Прута, то з загоном направлявся в бік Микуличина по південному схилі гори Явірник. Далі опришки могли перейти глибоководну на той час ріку Прут у двох місцях.
Найближчий і потаємний напрямок походів у села «Яблунівського ключа» був через скелясту Ямну. Йдучи туди, загін спускався з полонини «Явірник» по гірському схилу до ріки Прут у напрямку сучасного «Каменя Довбуша». Тут переходом служило перекинене через провалля дерево у найвужчому місці ріки, яке в Ямні називають «Облаз». За переказами тубільців саме в цьому місці випробовував Довбуш відвагу своїх опришків небезпечним переходом по такій «лавці». Той, хто боявся висоти, втрачав рівновагу і падав у бурхливі хвилі Прута. Тому глибокий каньйон ріки від водоспаду «Пробій» до села Ямна називають у народі «ванною Довбуша».
На цій лінії походу Довбуш по дорозі провідував свою сестру, що жила у «Хижках», а загін у негоду міг переховуватись у «Довбушевій коморі» (її тепер називають «печера Довбуша»), розвідуючи у довірених людей, чи не перебувають поблизу загони смоляків.
У тому випадку, коли метою походу ватажка опришків були села над Черемошем, то переходом через ріку Прут служила їм лавка, влаштована в Микуличині на присілку Луги. На той час дорога, що її назвали «цісарською», ще не була прокладена, а вся рівнинна територія сучасного присілку Підліснів була заболочена і вкрита чорновільховим лісом. Це забезпечувало Довбушу потаємність підходу до лавки через Прут і тому він часто користувався цим переходом. Про це дізнались смоляки і тут, на лівому березі, влаштували засідку на Довбуша. Від цієї пастки врятували ватажка микуличинці, завчасно його попередивши. Це дало змогу опришкам успішно розправитись тоді зі смоляками. Переходивши в цьому місці ріку Прут, Довбуш міг провідати довірених людей у присілку Клітчин, а звідти близько і до Космача. Коли ж треба було коротшою дорогою дістатись до Криворівні чи Косова, то з присілка Луги опришки виходили на гірський хребет Ліснови, звідки попри гору Гордя туди найближче. Стежку, якою часто проходив Довбуш по присілку Луги, його мешканці дотепер називають «довбушівською».
По території Микуличина проходив купецький в’ючний шлях із Коломиї та Кут на Закарпаття. Микуличинці мали завдяки цьому непоганий заробіток, наймаючись до купців перевізниками. Тому не випадково на першій урядовій печатці Микуличина зображений перевізник з нав’юченим конем. Кінне перевезення вантажів було одним з основних занять микуличинців до часу влаштування дороги – «цісарки», що пролягла вздовж берегів ріки Прут. Кінний шлях перетинав гірські хребти гори Рокити і Лісновів. Опришки вели спостереження за рухом по ньому купців і за переміщенням загонів смоляків, що шастали за Довбушем і одночасно грабували на полонинах пастухів.
Для тимчасового таборування використовував Довбуш, зокрема, гору, яка на мапах позначена як «Лисина Космацька». В Микуличині її називають «Пожератул», а в Космачі – «Довбушева гора». З неї Довбуш міг спостерігати весь Космач і, можливо, мав умовні зорові сигнали з довіреними людьми у цьому великому гуцульському селі, де «найбільшу мали приязнь опришки». У південному підніжжі цієї гори, на «19-му кілометрі» колишньої вузькоколійки витікає зі скали потужний струмінь джерельної води. Лісоруби з Космача називали це джерело «довбушівським». За їх переказами, вище цього джерела Довбуш заховав під якоюсь важкою плитою половину скарбу, що здобув в угорського магната. Другу половину заховав десь у «коморі» під Говерлою.
З північної сторони Пожератула є полонина Ладескул. На ній перебував з опришками Довбуш, коли його відшукував каральний загін коронного війська. Люди з Космача не тільки не вказали карателям на цю полонину, але свідомо відвели їх на іншу, щоб за той час попередити опришків про небезпеку. Такі облави в Космачі проводились часто, бо смолякам стало відомо, що Довбуш на протязі двох зим знаходився в цьому селі.
Пізніше, ховаючись від засідок і нишпорення за ним смоляків, зимував Довбуш і в глухих лісових нетрях. Так, одну зиму він провів зі своєю жінкою у примітивній хатині, побудованій біля підніжжя гори Довбушанка. З того часу опришки назвали цю гору його іменем, і ця назва існує тепер на топографічних картах.
Відомо, що Довбуш побував на присілку «Царина», де тепер микуличинська школа, наказавши панським посіпакам віддати награбовану у незаможних людей худобу. Ім’я Довбуша було пересторогою також для корчмарів і лихварів. Тому жиди тоді ще не поселялись у Микуличині, боячись опришків.
Микуличин не тільки служив Довбушу придатними для його походів плаями. Тут опришкам надавали значну підтримку пастухи, що літували на полонинах суміжних гірських хребтів. Вони годували і перетримували їх у своїх стаях, остерігали від засідок смоляків.
Опришків Довбуша називали «чорними хлопцями», мабуть, тому, що ходили вони в походи у чорних довгих петиках, які служили їм також покривалом для сну в польових умовах. Можливо, сукно для них виготовляли микуличинські ткачі, для збивання якого мали в селі «валили» на трьох гірських потоках. Чи не майстри-мосяжники з роду Косилів у Хижках виготовляли опришкам топірці, які в наш час стали символом збройного захисту свободи Гуцульщини? Можливо саме так і було, бо в Микуличині були добрі майстри цих ремесел.
Про Довбуша говорять в народі як про релігійну людину, бо перед кожним походом загону опришків і після нього він ніс офіру до церкви. Побутує у мешканців Ямни переконання, що старий іконостас у церкві цього села зроблений за гроші, які офірував на це Довбуш. На той час присілок Ямна нараховував лише 47 дворів, тому не мав змоги зібрати гроші на такий дорогий витвір мистецтва. Щоб подивитись, чи гарно виготовлений з кедрини іконостас, Довбуш провідав церкву, а в той час його опришки стояли для безпеки біля церковної брами. Так твердить найстаріший житель Ямни – Павло Павлюк з «Кута» (1908 р.н.)
Микуличинські плаї Довбуша тепер служать його славі. З ними мандрівково знайомиться допитлива до своєї історичної минувшини місцева молодь, а також молодіжні групи туристів. На них вони пізнають красу Карпат і гордовите відчуття подолання гірських вершин, а разом з тим, у них утверджується довбушівська свідомість: берегти і захищати свою природну і культурну спадщину, вміло, з відданістю служити рідному краю, своєю творчістю долучатись до його розвитку.
Одна дванадцята
Тіло Олекси Довбуша-ватажка опришків, який загинув у Космачі 24 серпня 1745 року, розчленовано у Коломиї на дванадцять частин їх розвішано на палях у Кутах, Косові, Криворівні, Космачі, Лючках, Микуличині, Чорному Потоці, Зеленій, Вербіжі, Коломиї й Битькові. Перед тим його везено на возі по селах від Космача до Станіслава, а звідти знову до Коломиї. Так розпорядився польський магнат Йосиф Потоцький, щоб жорстокістю налякати та переконати селян,що вбито невловимого на їх думку Довбуша. Катюга українських селян Й. Потоцький і раніше відзначався жорстокістю, коли в 1734 році «вогнем і мечем» розправився з виступами гайдамаків на Правобережній Україні. Цьому ж вельможі у 1742 році доручили польські феодали ліквідувати опришківський рух у Галичині. Щоб здійснювати масові каральні акції проти опришків та селян,що їх підтримували, Потоцький ввів на Прикарпаття 2,5 тисячі коронного війська,змусив місцевих магнатів утримувати у селах загони смоляків – лісову поліцію.
Розпочав Потоцький з погрози: «Бо якщо б яка-небудь громада або охороняла, або якою-небудь поживою постачала чи до охорони перестерігала Довбуша чи інших опришків, така громада без жодної дискреціі буде в пень витята». Ця погроза стосувалась і громади Микуличина. Бо не випадково саме у цьому селі була встановлена на палі одна дванадцята частина тіла легендарного захисника покривджених селян. Микуличин був одним із осередків опришківства. Про це свідчать публікації, присвячені опришківському руху, про це свідчать також старожили, переказуючи твердження своїх предків. Так, уже в 1648 році у ватазі Василя Лунги був опришком Іван Зіняк з Микуличина. З ватажком Григоріем Дранкою опришкували у 1734 році микуличинці Федір Никорак та Іван Коряк. У нападі Довбуша на двір шляхтича Добросельського у селі Вербіж брали участь брати Яворівці з Микуличина. У Ямні,що була тоді микуличинським присілком, Довбуш мав довірених людей: Степана Дроняка і якогось Павла. З Ямни походив побратим Довбуша Павло Орфенюк, який проживав у присілку «На Затоні», де тепер залізничний перестанок. У присілку Хижки на сучасній садибі Кості Завальнюка жила сестра Довбуша з чоловіком, що був братом його побратима Павла Орфенюка.
Мав пристанок Довбуш також у присілку Клітчин, що під Рокитою.Влітку 1741 року там він напав з опришками на вірменських купців, яким з міста Кути на Закарпаття перевозили на конях товар найняті ними микуличинці. У це ж літо Довбуш захистив у Микуличині незаможних людей від пограбунку. Панські посіпаки забрали у них худобу за несплату податків. Тримали її на Царині, щоб звідти гнати до маєтку магната в Яблунові. Довбуш пригрозив панським прислужникам, щоб не грабували селян, а людям сказав розібрати свою худобу. З того часу стали називати тут Довбуша «нашим татом» Через це у Микуличин був введений тоді загін смоляків із села Перерісль, що біля Надвірни. Там була їхня основна база. Керував нею полковник Пшелуцький, котрий набрав у смоляки дрібну польську шляхту, панських слуг ї підкуплених опришків, бо вони добре знали місцевість та можливі місця перебування ватажка. Смоляки спіймали у місцевій корчмі опришка Андруся Лавріва, який вертав у загін Довбуша після поранення. Ватажок був у той час на микуличинській полонині «Буковинка», звідкіля близько до Космача.
Іванків Василь («Паламарів») з присілка Луги та Калинчук Петро («кокона») з присілка Поломистий на підставі переказів своїх дідів твердять про наступну подію. Смоляки вивідали, що Довбуш, перебуваючи у селах по тій чи іншій стороні ріки Прут, для переходу через неї користувався лавкою, що була влаштована поблизу Микуличинського присілка Луги. Щоб зловити Довбуша, вони на підході до лавки, з лівої лісистої на той час сторони ріки влаштували засідку. Микуличинці попередили про це ватажка, коли він по хребту гори Явірник вертався із села Зелена. Довбуш з опришками раптово напали на смоляків. Ніхто з них не врятувався. Командир смоляків, що тікав через ріку на коні, втопився, бо його збила хвиля води. При Австрії на місці цієї битви громада села поставила з грубих колод три великі дерев’яні хрести на прославу Довбуша. Один – висотою
Довбуш зі своїм загоном шість разів проходив Микуличином, коли зі збірного пункту у горах поблизу Ясіня йшов «на доли» навчати справедливості магнатів. В одному з таких походів брала участь як розвідниця подруга опришка Орфенюка – Онутчак, що проживала в присілку Осередок. На жаль, її ім’я і подальша доля в пам’яті людей Микуличина не збереглися.
Час і переслідування тих, хто славив Довбуша, стерли у микуличинців пам’ять про те, в якому саме місці стояла паля з насадженою на неї одною дванадцятою частиною його тіла. На думку одних, вона стояла поблизу лавки через Прут, що веде до присілка Луги, там, де за Австрії стояли три хрести. Найімовірнішим є твердження інших, що ця паля могла бути встановлена біля колишньої церкви на Голиці, бо її називали «довбушівською». Так чи інакше, але ім’я Довбуша заслуговує на те, щоб місце, де тліла непохована частина його тіла або де відбулася згадана битва, було відзначене шанобливим меморіальним знаком, що звеличуватиме опришківський дух нескореності хижим зайдам.
А наразі в уяві шкільної молоді Микуличина Довбуш постає найславнішим героєм Гуцульщини, месником за кривди поневоленого чужинцями народу, першим ватажком українських партизанів, яких завжди підтримувало спрагнене волі місцеве населення.
Дивитись фільм про знаменитого опришка О. Довбуша
