Монастир Сестер Служебниць у Микуличині

До історії монастиря Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії з ініціативи владики Григорія Хомишина оселилися у Микуличині на початку XX століття. Вони прибули сюди з Кристинопільського монастиря (1905 р.) і вже у 1927 році неподалік залізничного вокзалу звели трьохповерховий цегляний будинок.

Монастир сестер Служебниць у Микуличині

Мета та покликання

Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії, які оселилися в Микуличині на початку ХХ століття, мали чітку місію:

  • опіка над дітьми з бідних гуцульських родин;
  • виховання сиріт у християнському дусі;
  • духовна та матеріальна допомога місцевим мешканцям;
  • надання медичної допомоги.

Настоятельки та діяльність

Однією з перших настоятельок була Юлія-Анастасія Пастернак
(сестра Сотра, 1894 р.н.), яка за власні кошти придбала землю та худобу для монастиря.
Сестри вели господарство, займалися квіткарством, садівництвом і передавали гуцулам досвід європейського господарювання.

«У Микуличині, серед гуцульських гір, був зведений імпозантний санаторій для хворих сестер і кілька вілл для світських літників, які щороку приїздили відновлювати сили».

— Генеральна настоятелька мати Вероніка

Монастир як духовний і культурний центр

Монастир часто відвідував владика Григорій Хомишин, який
сприяв будівництву шкіл, сиротинців та церков по всій Галичині.
Діти називали його «святим Миколаєм», адже він завжди приносив подарунки.

У літній період у віллах монастиря відпочивали священики, семінаристи та відомі діячі.
Серед відвідувачів був професор пасторального богослов’я о. Авксентій Бойчук.

У каплиці, збудованій коштом владики, зберігалися вишиті обруси, різьблені престоли та інші унікальні речі.
Це був своєрідний «музей української культури», який відвідували навіть гості з-за кордону.

Випробування війни та радянських часів

Під час Другої світової війни сестри допомагали мешканцям Микуличина, роздавали їжу та продукти.
У 1944 році через бойові дії вони змушені були залишити монастир, а повернувшись, застали все зруйнованим.

У 1946 році на господарстві залишилося лише кілька курей.
Радянська влада вела активну антирелігійну політику, монастир було ліквідовано,
а його будівлю передано школі-інтернату. Каплицю та релігійні атрибути знищили.

Пам’ять і спадщина

Попри ліквідацію монастиря, пам’ять про сестер-подвижниць збереглася.
Відомі імена настоятельок та сестер, які віддано служили Богові й людям:

  • Броніслава Мацієвич (сестра Єлисея, 1891 р.н.)
  • Марія Маєрська (сестра Ювеналія, 1910 р.н.)
  • Ольга Дацьків (сестра Віра, 1905 р.н.)

Сьогодні відновити монастир у первісному вигляді не вдалося,
проте його історія нагадує про жертовність, служіння та духовну силу,
що формували життя гуцульської громади.